Знайомитися з Кременцем найкраще зі стрімкої Замкової гори, абсолютна висота якої — над рівнем моря — 397 м. Коронована мальовничими руїнами старовинного замку, який є однією з найцікавіших пам’яток середньовічної оборонної архітектури Волині, вона величаво піднімається над старим містом, що розкинулося біля її підніжжя. З вершини відкривається чудовий краєвид. За сонячної погоди звідси добре видно, як на обрії гордо виблискує золотом своїх куполів Почаїв.
Первісний руський город, збудований на Замковій горі з дерева й землі десь у ХІІ або на початку ХІІІ ст., завдяки своєму розташуванню був настільки неприступним, що вистояв перед ордами Батия, які прийшли сюди на початку 1241 р., а 1254 р. витримав облогу хана Куремси, але восени 1259 р. на вимогу монгольського хана Бурондая, що погрожував новим спустошенням усього краю, воїни волинського князя Василька Романовича розкидали ці оборонні споруди.
Будівництво мурованого замку почав, імовірно, польський король Казимир ІІІ, коли 1366 р. отримав Кременець із навколишньою округою за договором із литовськими князями Ґедиміновичами, продовжив угорський король Людовік Анжуйський, що володів містом із 1370 р., а завершили Ґедиміновичі, які 1382 р. повернулися сюди назад. Остаточної форми твердиня набула аж у середині XVI ст.
Замок розташований на розширеному кінці гори, глибоким перекопом відрізаному від хребта, що сполучає його з материком. Спочатку з місцевого каменя-вапняку тут звели надбрамну вежу, яку назвали Черленою, та оборонну стіну товщиною 2,3 м, а зсередини до мурів прибудували критий дерев’яний поміст, звідки в разі ворожого нападу вели оборонні бої. Поміст ділився на «городні» — секції, за кожну з яких відповідав хтось із місцевих землевласників, що були зобов’язані виконувати так звану городову повинність. Згодом, коли вогнепальна зброя набула значного поширення й з’явилася загроза прямого гарматного обстрілу воріт у Черленій вежі з хребта гори, їх замурували, а натомість по сусідству збудували нову надбрамну вежу, вихід з якої був спрямований уже не на хребет, а в глибоку долину, що відділяла Замкову гору від Чернечої (тепер гора Черча). У протилежному кінці, над містом, у 1530-х рр. віленський біскуп Ян, позашлюбний син Сигізмунда І Старого, який шість років (1529—1535) володів Кременцем, збудував третю вежу, а перед входом до замку збирався спорудити четверту, щоб надійніше прикрити підступи до твердині від хребта гори, і навіть заклав уже для неї фундамент і заготовив камінь, але завершити здійснення цього задуму йому не вдалося.
Щоб потрапити до замку, треба було піднятися звивистим узвозом наверх, пройти по довгому вузькому хребту, що називався «замковою шиєю», подолати два дерев’яні мости, перший з яких, більший, був поділений на городні, за які відповідали власники маєтків, а другий, менший, підтримували в належному стані кременецькі міщани, і, нарешті, проникнути через браму.
На подвір’ї, площа якого становить 0,75 га, зразу за брамою стояла церква св. Михайла, поруч із нею був великий будинок, далі знаходилися різні господарські споруди. Оскільки в разі ворожого нападу замок залишався без води, за наказом Яна на горі почали бити криницю, але прорубали її в скалі тільки на 18 сажнів і до підземних джерел не добралися. Слід від криниці донині живить легенди про велетенські скарби й таємничі ходи.
Замок був добре забезпечений зброєю і боєприпасами. Посланець великого князя Лев Патей-Тишкевич, який влітку 1545 р. проводив його ревізію, виявив тут 29 гармат, 10 гаківниць і 33 рушниці, а також чимало пороху, селітри, куль і свинцю. Артилерію обслуговували троє гармашів. Двох із них наймали на доходи з маєтків замку, а третього — на кошти міста.
За давнім звичаєм у мирний час замок охороняла сторожа з дев’яти осіб, шестеро з яких виставляло місто, а решту — приміські села Сапанів, Підлісці й Жолоби, але внаслідок спустошливих наскоків татар у першій третині XVI ст. край настільки знелюднів, що біскуп Ян змушений був звільнити місцеве населення від цього обов’язку й запровадити постійну варту з чотирьох осіб, яких наймали на доходи із сіл, що належали до замку.
За стан фортифікацій здавна відповідав представник місцевої шляхти, котрий займав об’єднаний уряд городничого, мостовничого й войського, а в середині XVI ст. запровадили спеціальну посаду бургграфа. Загалом замком відав кременецький староста, якого призначав монарх. Крім оборонної, замок виконував також адміністративну функцію. Звідси кременецький староста здійснював над підпорядкованою йому округою державну владу, тут засідав повітовий суд, зберігалися актові книги, була в’язниця.
Восени 1648 р. до Кременця підійшов семитисячний козацький загін на чолі з полковником Филоном Джалалієм, що виділився з армії Богдана Хмельницького, яка після перемоги під Пилявцями поспішала навздогін шляхетським військам на Львів. З допомогою місцевих повстанців він узяв замок у щільне кільце облоги, здобув і зруйнував. Так за іронією долі твердиня, яка жодного разу не піддалася ворогам, впала перед тими, чиїми руками будувалася і кого мала захищати.
Замок утратив свою оборонну функцію і вже не відбудовувався. На початку ХХ ст. був намір старовинні руїни розібрати, а камінь використати на будівництво дороги, але до його реалізації, на щастя, не дійшло. До наших днів уціліли два яруси надбрамної вежі зі стрілчастою аркою воріт, нижній ярус і підземелля вежі на краю гори, сліди колодязя та значна частина оборонної стіни висотою 8—12 метрів із рештками зубців-мерлонів, бійниць і вікон. Завдяки своїй величі й красі Замкова гора справляє на мандрівників незабутнє враження.
Міні-Профіль
Привіт: Гість
Гість, ми раді вас бачити. Будь ласка реєструйтеся або авторизуйтеся!
